Календар

Грудень 2017
П В С Ч П С Н
« Лис    
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Галерея


Адреса: Україна, 54030,
м. Миколаїв,
вул. Нікольська, 34

city Mykolaiv 34,
Nikolska street
54030, Ukraine

Тел.: (0512) 37-86-06,
37-86-26, 37-86-17
Тел. довіри: (0512) 37-86-29
e-mail: arkasgymn1@ukr.net

М. М. Аркас

   До плеяди відомих греків, котрі жили і працювали на півдні Росії ще з кінця ХVIII ст., належить династія Аркасів, її заснував Андреас Еммануїлович Аркас (1766-1825), перекладач, педагог, історик. Народився в Патрах (Греція, провінція Ахайя). Під час турецької різні потрапив у полон, був викуплений священиком, навчався в патріаршій школі. У 1790 р. одружився, через три роки з дружиною і немовлятком утік до Росії, оселився у Миколаєві. Поліглот, він тут став головним перекладачем при штабі ЧФ, викладав історію і класичні мови у штурманському училищі, займався археологічними розкопками. Із його 9 дітей дорослими залишились лише Захарій і його молодший брат Микола (1818-1881), котрий почав свою морську службу у 10 років і до останніх днів життя був пов’язаний із флотом. Останні десять років (1871-1881) він, генерал-ад’ютант і адмірал, займав посаду Головного командира ЧФ і портів, військового губернатора Миколаєва і Севастополя.

   Микола Андреасович (Андрійович) як губернатор постійно піклувався життям миколаївців, дбав про розбудову самого міста і кораблебудування, створив комерційний банк, відкрив дільницю залізниці Миколаїв-Знам’янка, створив Морські класи і фельдшерську школу, очолив товариство пароплавства і торгівлі («РОП и Т»); при ньому було засновано театр «Монте», він був автором багатьох важливих праць про флот. Можна багато розповідати про нього як про члена Петербурзького яхт-клубу – «представителя яхты Государя императора и командира гвардейского экипажа свиты его величества контр-адмирала Аркаса» в період його служби в Петербурзі. Прекрасним яхтсменом став його старший син – Микола.

 Микола Андрійович був нагороджений вісьмома орденами Росії, а також орденами Австрії, Греції, Неаполя та польським «Білим орлом», турецьким орденом «Нішад Афтірах» ІІ ступ. та багатьма медалями з коштовностями. За своїм станом він належав до російської морської аристократії, як і його старший брат Захарій Андрійович – теж дворянин, котрий прослужив у війську понад 25 років, у відставку вийшов генерал-лейтенантом і оселився на постійне мешкання в Севастополі, де збулась його мрія: здійснити археологічні дослідження і вивчити історію Причорномор’я. За дорученням адмірала М. П. Лазарєва, він склав план уцілілих решток стародавнього еллінського міста Херсонеса Таврійського (Херсонес – від грецького – півострів) під назвою «Опис Іраклійського півострова та його старожитностей. Історія Херсонеса». Заклопотаний відповідальною морською службою, Микола Андрійович одружився аж у 32 роки. Його коханою дружиною стала Софія Петрівна Богданович, донька відомого представника української козацької старшини П. Богдановича. На весіллі їхнім посадженим батьком був адмірал В. О. Корнілов, а матір’ю – Катерина Тимофіївна, дружина віце-адмірала М. П. Лазарєва. Так сталося, що у цього подружжя із 7 дітей до похилого віку залишився лише старший син – Микола (7.01.1853-26.03.1909).

   Постійно зайнятий морськими походами і чиновницькими справами, Микола Андрійович переклав турботи про дітей на дружину. Софія Петрівна, красива, мудра і освічена жінка, грала на фортепіано, гарно співала українські народні пісні, у побуті користувалася українською мовою і з розумінням ставилась до селян своїх маєтків.   Вона прагнула виховати сина освіченою людиною. Разом з тим завжди була помічницею і порадницею коханого чоловіка. Так, у війні 1877-1878 рр. піклувалась про поранених, допомагала оформляти їм пенсії, за її сприяння у місті виник музичний гурток, на базі якого було створено музичну школу.

   Отож, представником третього покоління Аркасів був Микола Миколайович, він народився і майже все життя (окрім кількох років у Петербурзі, де служив його батько, і в Одесі під час навчання в гімназії і університеті) жив і працював у Миколаєві та в маєтках поблизу міста. Під час перебування у Петербурзі малого хлопчика мати ознайомила з творами Т. Г. Шевченка, він побував на урочистостях, присвячених поету, та в помешканні в Академії мистецтв, де він жив і працював . Таким чином відбулося ознайомлення з життям поета і «Кобзарем», котрий став для Миколи головною книгою на все життя. Під час перебування в селі у літню пору Софія Петрівна велику увагу приділяла стосункам своїх дітей із селянськими дітьми, виховувала їх у дусі поваги до селян, народних пісень, побутових звичаїв і української мови. Змолоду М. Аркас писав вірші, котрі свідчили про поетичний талант, гарно співав і багато часу приділяв грі на фортепіано, був закоханий у чарівну природу Богданівки на березі Південного Бугу і Христофорівки (на березі річки Інгул). У 1875 р., після закінчення університету, він звернувся до своїх однолітків і простих людей Богданівки такими віршованими рядками:

Можливо, скоро я загину

В жорстокім праведнім бою,

Та не забуду в цю годину

Тебе, кохана Україно,

і добрим Словом пом’яну.

   В юнацькі роки він мав побратима, селянського хлопця Петра Сала. У його сестру Ярину палко закохався і хотів одружитися з нею. Батько категорично виступив проти з’єднання дворянина з селянською дівчиною. Застудившись, Ярина померла.Історію цього нещасливого кохання Микола Аркас, студент природознавчого відділення фізико-математичного факультету Новоросійського університету, розповів М. Л. Кропивницькому, другу і учителю. Цю зворушливу історію кохання Марко Лукич поклав в основу своєї драми «Доки сонце зійде» (1873 р.), а Микола Миколайович вже під кінець свого життя поклав на ноти 10 романсів про вічне кохання. Можливо, саме пережиті в юності почуття до чарівної краси дівчини Ярини, з якою не судилося стати на рушник, надихали його на створення цих шедеврів. Великий духовний вплив передових викладачів університету, музикантів Ніщинського і Кропивницького, вплив матері сприяли вихованню поглядів Миколи, його життєвої позиції в цілому. Миколаївці завжди будуть пишатися тим, що він відрізнявся від інших видатних особистостей грецького походження своєю подвижницькою працею на благо українського народу, української культури. Мабуть, не просто за покликом долі цей прославлений нащадок славних еллінів і знатного козацького роду став етнографом, музикантом, істориком, меценатом, захисником бідних і керівником Миколаївської «Просвіти» (1907-1924), якою опікувався до останнього удару серця у холодний березневий день 1909 року.

   Повернувшись до Миколаєва з університетським дипломом, молодий М. Аркас іде служити у канцелярію військово-морського відомства, був ад’ютантом головного командира ЧФ, обіймав потім вищі посади в губернському управлінні, був кілька років почесним мировим суддею; успішно «просувався» по службі; мав цивільний чин статського радника, рівний військовому генеральському званню. За роки праці в державних установах одержав чимало високих державних нагород.

   Одружений був з донькою капітана ІІ рангу І. Шишкіна Ольгою. Ольга Іванівна стала його вірною дружиною і помічницею в усіх справах сім’ї та громадської діяльності чоловіка. Коли підросла донька, вона разом з нею допомагала Миколі Миколайовичу збирати українські народні пісні в різних місцях, навіть на Полтавщині, разом з ним Ольга Іванівна в пошуках пісень відвідувала села Миколаївщини, записувала пісні селян своїх маєтків. Усього було зібрано понад 400 народних пісень, значну кількість яких Микола Миколайович обробив і використав при створенні опери «Катерина». Сюжетом опери стала поема Т. Шевченка. Музику і лібрето у віршах написав сам Аркас, слід зазначити, що твір М. М. Аркаса був першим твором поета, покладеним на музику. Свою оперу для постановки у театрі передав другу-М. Л. Кропивницькому. 12 лютого 1899 р. в Москві відбувся перший показ «Катерини», котрий одержав найвищу оцінку московських глядачів, а навесні 1900 р. трупа Кропивницького прибула до Миколаєва і поставила оперу в місцевому театрі у присутності її автора. Успіх був незвичайний, перед початком третього акту на сцену вийшли всі актори. Під оплески глядачів диригент М. Т. Васильєв вручив композитору лавровий вінок. Незважаючи на всі перипетії і негаразди з цензурою і владцями (губернатор погрожував «зняти» мундир з Аркаса), ця опера швидко увійшла до репертуару всіх українських труп, а потім і театрів. Його просили писати нові опери, але після серцевого нападу віднялась його права рука, і він не міг грати на роялі.

   У роки радянської влади творчість М. Аркаса замовчувалась, але з 1956 року відредагована і доповнена (соціальним елементом) опера «Катерина» була прийнята до постановок у Києві, пізніше і в інших містах. Вона і в наші дні є в репертуарі Миколаївського академічного муздрамтеатру, у 2004 р. на огляді культури Миколаївщини в столиці кияни високо оцінили гру наших акторів. Довголіття класичного твору тримається на правдивості образів і на чарівних мелодіях народних пісень, талановито використаних автором.

   Микола Миколайович з дитинства гаряче цікавився історією України, зокрема Запорозької Січі і Гетьманщини, він написав чудову поему про Пилипа Орлика – творця першої у світі Конституції, котра була створена на 66 років раніше славетної Декларації американської незалежності; «Пакти й Конституція прав і вольностей Запорозького війська» гетьман П. Орлик писав зі співавторами Г. Герциком, А. Войнаровським і Костем Гордієнком. У поемі Аркаса, написаній 27 липня 1907 р., гетьман в екзилі, у далекій Фессалії на березі моря згадує про свою боротьбу за незалежність України і висловлює свої думки про поразку 1709 р. Його надію про майбутню вільну Україну автор поеми виклав так:

Ні! Певен я, що встане правда,

Що оживе Вкраїна знов!

Зітхне свободно, вільно, радо,

Зітре з обличчя сльози й кров!

Гей, устань же, Україно,

Як колись вставала,

- За права свої борися,

Які в тебе вкрали!

Твір закінчується такими хвилюючими рядками:

Так славний Гетьман Орлик сивий

Над морем думкою витав,

І поміж скелями чужими

Могутній поклик залунав,

І понесло широке море

На Україну дружний глас!

І хвилі з ранку і до ночі

Рокочуть ті слова для нас!

   Хіба не актуально звучать ці аркасівські думки нині? Одного разу трирічний син Микола-третій попросив М. М. Аркаса розповісти про козаків та Україну. Думка про створення підручника з історії України не давала йому спокою, а прохання малої дитини прискорило рішення про фундаментальне вивчення історії країни і збір матеріалів (зібрано було історичну бібліотеку із 100 томів).

   І була написана «Історія України-Русі». У передмові автор писав: «Розпочинаючи «Історію України-Русі», я не мав на мислі написати науковий твір, я хотів ясно розповісти землякам моїм те, що робилося у нас в Україні од найдавніших часів аж до останніх». Його друзі чекали історичної книги з нетерпінням – про це свідчать 158 листів, рецензії на цю книгу й інші матеріали, опубліковані в романі В. Жадька на 450 сторінках (ст. 243-601, 603-692). Головний історичний твір М. Аркаса вперше був надрукований у Петербурзі власним коштом автора українською мовою. Друге видання, якого вимагало українське суспільство, вже повинна була зробити вдова Ольга Іванівна (1912 р.), яка зустрілась з величезними труднощами в моральному і матеріальному відношенні.

   За роки незалежності України підручник з історії України Аркаса видавався «Вищою школою» з 1993 р. кілька разів. У супроводі до книги видавець зазначає: «Популярний нарис історії України, простота і оригінальність викладу історичного процесу якого надають книзі особливої уваги у наш час, коли сторінка за сторінкою відроджується справжня історія українського народу». До речі, у прикнижкових формулярах «Історії України-Русі» у бібліотеках нашого міста записана безліч дат отримання цієї книги читачами читальних залів.

   М. М. Аркас був демократом у найкращому сенсі цього терміна. Він не був революціонером, але все життя ставився з повагою і розумінням до борців за визволення народу. Коли лейтенант П. П. Шмідт був закатований разом із товаришами на о. Березань, Микола Миколайович був страшенно схвильований, і з-під його пера виросла поема про вбивство Шмідта, яку він надіслав до Львова редакції «Літературно-Наукового Вісника», просив надрукувати її під псевдонімом «Необачний». Прощаючись з товаришами, Шмідт наголошує у поемі:

Я бачу вже життя нове,

Нове, щасливе, вільне, братське,

Задля всіх рівне, дороге,

Іде воно, воно іде…

Безповоротне і могутнє,

Як повідь бистра, весняна

Все на шляху своїм злива.

   Значну частину життя і праці Микола Миколайович присвятив «Просвіті», членами правління її були кращі люди Миколаєва – інтелігенція, заможні підприємці, росіяни, євреї, поляки, нащадки деяких з них і тепер живуть в Миколаєві. Миколаївська «Просвіта» разом з Київською і Одеською була за результатами діяльності одною з кращих в Україні. Слід зауважити, як меценат Микола Аркас значною мірою покривав фінансові потреби «Просвіти», допомагав газеті «Рада», М. С. Грушевському надіслав гроші на будівництво студентського гуртожитку у Львові, його матеріальної допомоги чекали у Чернігові і т. д.  Феномен триєдиного Аркаса (композитор, історик, громадський і державний діяч) досліджується відомими вченими істориками і краєзнавцями.

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                Гідними продовжувачами справи батька були його сини Микола-другий (1880-1938) і Микола-третій (1898-1980). Старший син успадкував музичний талант, здобув військову освіту, брав участь у війнах, нагороджений Георгіївським хрестом, мав звання підполковника. У роки революції служив у війську УНР і у гетьмана Павла Скоропадського, після поразки УНР оселився в Закарпатті, де до раптової смерті працював у театрах, був талановитим режисером, актором і композитором, якого Срібна Земля з глибоким сумом проводжала у вічність в грудні 1938 р.

   Усиновлений онук Микола-третій (1898-1980) закінчив гімназію, служив в українському війську, тяжко був поранений. Емігрував, жив у Чехії, Франції, США. Закінчив Український Вільний університет у Празі, став доктором філософії. Він палко любив Україну, став активним членом ОУН, в еміграції тяжко бідував, працював чорноробом. Але природні здібності і виняткова працездатність, душа поета дали йому можливість займатися історією і поезією. Перекладач, він створив перший українсько-чеський словник, знавець грецької мови, він переклав українською мовою «Іліаду» Гомера. Одним із перших серед українських історіографів започаткував нову історичну дисципліну, котра зветься історичною регіоналістикою (мається на увазі його праця «Історія Північної Чорноморщини»); справжнім його подарунком історикам України є створена ним генеалогія роду Аркасів з Х ст. до 1944 р., безцінні відомості було надруковано у газеті «Краківські вісті» (1944), сьогодні з нею можна ознайомитися в «Романі-пошуку».  Буремні вітри революції і дві війни розвіяли та розтрощили аркасівське родинне гніздо у Миколаєві, але працює у Христофорівці найкращий в області сільський краєзнавчий музей, де є окремі зали з портретами М. М. Аркаса (худ. В. Москаленко), тут зберігаються предмети побуту його сім’ї, а прекрасні вишивки жінок і школярів відображають окремі епізоди з життя «нашого пана» (так селяни досі мені говорили!) Миколи Миколайовича.

   Однією з кращих шкіл є Миколаївська гімназія імені М. Аркаса, її директором багато років є лауреат премії імені М. Аркаса С. Бережний. В області працює ціла когорта лауреатів славетної премії! За останні 18 років вчені історики В. Шкварець, Т. Березовська, В. Жадько дослідили творчий спадок великого українця, його твори виконує заслужений хор, на місці колишнього палацу Аркасів є скромний пам’ятний знак, а в Старій Богданівці править службу отець Шполянський у церкві, яку місцеві селяни захистили від руйнування у безбожні 20-ті роки ХХ ст. Миколаївці вірять, що обов’язково буде споруджено величний пам’ятник М. М. Аркасу, а головна вулиця центру корабельного краю буде називатися «Проспект Аркаса».

http://www.nikpravda.com.ua/istoriya-ukrayinskoyi-movi-u-mikolayevi/

Аркас Микола Миколайович


(7 січня 1853, Миколаїв-
26 березня 1909, Миколаїв) - український культурно-освітній діяч, письменник, композитор, історик.